Deepfake як юридична проблема: цифрова підміна особи, докази та судова практика
Лариса Гаврилей
патентний повірений України,
засновниця та керівник PatentProm Kyiv,
співзасновниця проєкту «AI Protect»
Вступ
Стрімкий розвиток генеративного штучного інтелекту змінює не лише способи створення інформації, а й саме уявлення про достовірність цифрового доказу.
Ще донедавна фотографія, аудіозапис або відеозапис сприймалися як відносно переконливе підтвердження того, що певна подія відбулася, людина перебувала у певному місці, вимовила конкретні слова або вчинила певні дії.
Технології Deepfake принципово змінюють цю модель.
Сьогодні технічно можливо відтворити зовнішність людини, її голос, міміку, манеру мовлення та створити цифровий матеріал про подію, якої насправді не існувало.
У результаті виникає проблема, що виходить далеко за межі інформаційної безпеки.
Deepfake стає юридичною проблемою ідентифікації особи, достовірності доказів та доказування.
І ця проблема вже існує в реальній судовій практиці.
1. Deepfake як засіб цифрової підміни особи: українська практика
У 2025 році Печерський районний суд міста Києва розглядав матеріали кримінального провадження, у якому слідством описувалася схема заволодіння коштами банківської установи.
За матеріалами провадження, кредитні договори оформлювалися від імені громадян, а для проходження відповідних процедур використовувалися підроблені відеозаписи, згенеровані програмним забезпеченням на основі технології DeepFake.
Цей приклад має принципове юридичне значення.
Deepfake використовується вже не просто для створення неправдивого інформаційного повідомлення або розважального контенту.
Цифрова імітація людини може застосовуватися для підміни її особи та вчинення від її імені юридично або фінансово значущих дій.
Інший український приклад міститься у вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 9 грудня 2025 року. У матеріалах справи описано використання в шахрайській схемі створених за допомогою штучного інтелекту анімованих відеоматеріалів із зображенням іншої особи та текстів, згенерованих ШІ.
Цей кейс згодом був включений Верховним Судом до матеріалів, присвячених застосуванню штучного інтелекту крізь призму судової практики.
Таким чином, питання про те, чи здатна технологія Deepfake спричинити реальні юридичні наслідки, вже не є теоретичним.
2. Відеозапис існує. Але чи існувала сама подія?
Українське процесуальне законодавство допускає використання цифрових матеріалів у доказуванні.
Стаття 100 Цивільного процесуального кодексу України та стаття 96 Господарського процесуального кодексу України регулюють використання електронних доказів.
До них належить інформація в електронній формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи, фотографії, відео- та звукозаписи, вебсторінки, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані та інші цифрові дані.
У кримінальному провадженні застосовується дещо інша процесуальна конструкція. Відповідно до статті 99 Кримінального процесуального кодексу України до документів, які можуть містити доказову інформацію, належать, зокрема, матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації, включаючи комп'ютерні дані.
Проте існування цифрового файлу саме по собі ще не відповідає на головне питання:
чи відображає цей файл реальну подію?
Показовою в цьому контексті є стаття 78 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої достовірними є докази, створені або отримані за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи.
В умовах розвитку генеративного ШІ ця норма набуває особливого значення.
Цифровий файл може бути цілком реальним файлом.
Людина на відео може бути впізнаваною.
Голос може бути надзвичайно схожим.
Однак події, яку нібито підтверджує такий матеріал, могло ніколи не існувати.
Тобто реальність цифрового носія більше не гарантує реальності зафіксованої ним події.
3. Друга сторона проблеми: справжній запис також можна оголосити Deepfake
Існує й протилежна загроза.
Якщо суспільство визнає, що штучний інтелект здатний створювати реалістичні відео та аудіозаписи, виникає можливість поставити під сумнів уже справжній цифровий матеріал.
У міжнародній юридичній дискусії для опису такої ситуації використовується поняття deepfake defense.
Один із найбільш відомих прикладів виник у США у судовому спорі, пов'язаному з Tesla.
Коли в процесі постало питання щодо раніше записаних публічних висловлювань Ілона Маска, представники Tesla намагалися поставити під сумнів можливість покладатися на такі записи, посилаючись, серед іншого, на те, що відома публічна особа може бути потенційною мішенню для Deepfake.
Суд поставився до такого аргументу критично.
Цей випадок продемонстрував іншу фундаментальну проблему: якщо самої можливості існування Deepfake достатньо для заперечення цифрового матеріалу, то практично будь-який небажаний аудіо- або відеозапис можна спробувати оголосити підробкою.
Таким чином, технологія створює подвійний ризик для доказування:
підроблений матеріал можна намагатися видати за справжній;
і водночас
справжній матеріал можна намагатися видати за підроблений.
При цьому deepfake defense не є універсальною процесуальною категорією або автоматичною підставою для відхилення доказу. Правові наслідки такого заперечення залежать від конкретної юрисдикції, виду провадження, обставин справи та інших доказів.
4. Суди починають формувати нові підходи до цифрових доказів
Масштаб проблеми підтверджується тим, що питання матеріалів, потенційно створених генеративним ШІ, вже обговорюється на рівні правил доказування.
У США федеральний Advisory Committee on Evidence Rules розглядав можливі спеціальні підходи до ситуацій, коли автентичність доказу заперечується через ймовірне використання генеративного ШІ.
Загальна логіка такого підходу має принципове значення.
Самого твердження:
«це міг створити штучний інтелект»
не повинно бути достатньо для автоматичного відхилення доказу.
Необхідні певні підстави для сумніву в його автентичності, після чого питання походження та достовірності матеріалу може потребувати окремого дослідження.
Це поки що не універсальний міжнародний стандарт.
Однак сама поява такої дискусії свідчить про фундаментальну трансформацію доказового права.
Традиційна система доказування формувалася у світі, де фотографія, запис голосу або відео зазвичай були наслідком певної події.
Тепер технологічно можливі:
фотографія без події;
голос без участі людини;
відео без дії, яку воно нібито фіксує.
5. Українські суди вже визначають межі використання ШІ у доказуванні
Показовою є також справа № 925/496/24, розглянута Верховним Судом у 2025 році.
Одна зі сторін пропонувала використати відповіді, отримані від ChatGPT та Grok, для підтвердження певного тлумачення умов договору.
Верховний Суд не визнав результати роботи ШІ належною заміною юридичного доказування та наголосив на необхідності дотримання вимог щодо належності, допустимості та достовірності доказів.
Ця справа не стосувалася Deepfake, тому ототожнювати її з такими справами було б неправильно.
Проте вона демонструє важливу тенденцію: українські суди вже стикаються з необхідністю встановлювати межу між інформацією, сформованою штучним інтелектом, та юридично достовірним доказуванням.
6. Що доведеться доводити після появи Deepfake?
Якщо автентичність аудіо-, відео- або іншого цифрового матеріалу заперечується, може виникнути необхідність встановлювати його походження та досліджувати:
первинний цифровий файл;
метадані;
історію створення та передачі матеріалу;
можливі ознаки цифрового втручання;
технічні характеристики файлу;
інші незалежні докази, що підтверджують або спростовують відповідну подію.
У певних випадках можуть знадобитися спеціальні дослідження та судові експертизи.
При цьому неможливо встановити єдине універсальне правило, за яким саме особа, зображена на відео, завжди повинна доводити його підробленість.
Розподіл обов'язку доказування залежить від виду судочинства, предмета спору, процесуального статусу сторін та конкретних обставин.
Проте існує інша проблема.
Усі ці механізми починають працювати після того, як конфлікт уже виник.
Після створення підробки.
Після її поширення.
Після переказу коштів.
Після репутаційної шкоди.
Після виникнення судового або кримінального процесу.
7. Європейський Союз уже регулює Deepfake
Регламент Європейського Союзу 2024/1689 про штучний інтелект — AI Act — безпосередньо звертається до проблеми синтетичного контенту.
Стаття 50 Регламенту встановлює, зокрема, вимоги щодо можливості машинного виявлення певного штучно створеного або зміненого контенту, а також обов'язки щодо розкриття штучного характеру Deepfake-контенту у передбачених Регламентом випадках.
Для окремих видів контенту та способів його використання передбачені спеціальні правила та винятки.
Це важливий крок у напрямі прозорості використання генеративного ШІ.
Однак маркування штучно створеного контенту та захист конкретної людини від наслідків цифрової підміни її особи — різні юридичні завдання.
8. Від захисту окремих прав — до захисту цифрової ідентичності
Українське законодавство вже містить механізми захисту особистих немайнових прав людини.
Цивільний кодекс України охороняє, зокрема, ім'я, честь і гідність, а також встановлює правила щодо знімання фізичної особи та використання її зображення.
Проте технологія Deepfake здатна об'єднати в одному цифровому об'єкті одразу декілька елементів особистості:
обличчя + голос + міміку + поведінку + слова + цифрову дію від імені людини.
Саме тому проблема набуває комплексного характеру.
Йдеться вже не тільки про незаконне використання фотографії, голосу або імені.
Йдеться про можливість цифрової підміни особи.
І, відповідно, про необхідність формування системи захисту її цифрової ідентичності.
9. Чи обов'язково чекати, поки підробка вже з'явиться?
Праву давно відомі превентивні механізми.
Ми реєструємо торговельні марки, патентуємо технічні рішення, укладаємо договори, фіксуємо юридично значущі факти та формуємо доказову базу ще до того, як виникає спір.
Тому закономірно виникає питання:
чому захист цифрової ідентичності людини повинен починатися лише після того, як її вже підробили?
Саме це питання стало одним із вихідних для створення проєкту «AI Protect».
Ми виходимо з концепції превентивного захисту: юридична позиція щодо цифрової ідентичності людини має формуватися не лише після виникнення конфлікту, а й до потенційної цифрової підміни.
Технологічні та юридичні механізми системи «AI Protect» ми свідомо не розкриваємо у відкритій публікації.
Її базовий принцип можна сформулювати значно простіше:
Не чекати моменту, коли після появи Deepfake доведеться доводити, що людина на відео — це ви, але того, що показано на цьому відео, ви ніколи не робили.
Висновок
Deepfake змінює саме поняття цифрової достовірності.
Проблема полягає вже не лише у можливості створити фальшиве зображення або голос.
Наслідки значно ширші.
Штучний інтелект створює ситуацію, за якої цифровий образ людини може діяти незалежно від самої людини — говорити, давати вказівки, робити заяви, підтверджувати неіснуючі події та використовуватися для введення інших осіб в оману.
Судова практика України та інших держав уже демонструє перші наслідки цього явища.
Наступним етапом розвитку права має стати не тільки вдосконалення способів виявлення Deepfake після його створення.
Не менш важливим стає превентивний юридичний захист цифрової ідентичності людини.
Саме в цьому напрямі розвивається концепція «AI Protect».
Про автора
Лариса Гаврилей — патентний повірений України, фахівець у сфері інтелектуальної власності та патентно-інформаційного пошуку, засновниця та керівник PatentProm Kyiv, співзасновниця проєкту «AI Protect».
Сфера професійних інтересів: інтелектуальна власність, штучний інтелект, цифрова ідентичність, доказування цифрових правопорушень та превентивні механізми правового захисту.
Джерела та нормативна база
Цивільний процесуальний кодекс України — ст. 100 «Електронні докази».
Господарський процесуальний кодекс України — ст. 78 «Достовірність доказів», ст. 96 «Електронні докази».
Кримінальний процесуальний кодекс України — ст. 99 «Документи».
Цивільний кодекс України — положення про особисті немайнові права фізичної особи, ім'я, честь, гідність та використання зображення.
Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2024/1689 (Artificial Intelligence Act) — ст. 50.
Верховний Суд, справа № 925/496/24, постанова від 8 липня 2025 року.
© Лариса Гаврилей / PatentProm Kyiv / «AI Protect», 2026
Comments